Цвіте калина полум’ям осіннім
і знову туга серце полонить.
Чому, скажіть, під небом синім-синім
я не діждалась щастя, хоч на мить?

Розтанула давно чарівна мрія
із журавлиним криком в далині
і знов паде до ніг журба осіння
іржавим листям на сухій землі.

Ну де, скажіть, те щастя загубилось
і де, скажіть, блукає та весна?
А може то мені лише наснилось
у дивних і давно минулих снах?..

Палає осінь полум’ям калини,
багряним цвітом душу полонить…
Усе в житті минає, швидко плине,
а може й щастя зазирне на мить?

Алла Грабинська