Мій  Боже,  я  –  жінка,
Дозволь  мені  бути  слабкою.
Дозволь  мені  плакати,  Боже,  з  жалю,
Дозволь  мені,  Боже,  не  знати,  що  дію,
Дозволь  не  судити  себе  лиш  одну,
Дозволь  мені,  Боже,  вночі  хоч  заснути,
Не  дерти,  як  пір’я  нестерпні  думки,
Дозволь  розгнівитись,  як  звір  лютий  вити.
Дозволь  це  паскудство  зробити  мені.

Мій  Боже,  я  –  жінка,
Ти  слабість  прощаєш,
Чому  в  мене  сили  усі  вимагають?
Чому  я  повинна  з  надривом  любити,
З  надривом  прощати,  в  надриві  цім  жити?
Хіба  я  так  вмію,  хіба  я  так  можу?
То  сором  дивитись,  як  я  неспроможу!
Чому,  милий  Боже,
Безправ’  я    жіноче,  безсилля  і  сльози
Ти  вищиш  і  хочеш.

А  я  лише  жінка,
Я  хочу  не  знати,
Дозволь  мені,  Боже,  хоч  розум  сховати,
Дозволь  мені  жити,
Невже  тільки  грати?
Я  хочу  в  партері  театр  споглядати.
Бо  я  лише  жінка,
Надміру,  надсилу!
Я  -  жінка,  мій  Боже,
Я  роджу  цю  силу!

З  книги  "Під  арками"