Я – жінка! Ви чуєте, люди, я – свічка,
Запалена Господом на віки.
Неправда, що я – ребро чоловіче.
Цю казку придумали чоловіки.
Я – жінка. Я – річка бурхлива й неспинна,
Що в повінь зриває верхи берегів.
Хто каже, що я підкорятись повинна?
Це ще одна вигадка чоловіків.
Я – жінка. Природою створена пісня,
Яку чоловік заспівать не зумів.
Я – мрія і спогад. Майбутнє й колишнє.
Я – щось незбагненне для чоловіків.
Я – жінка. Я вільна, як думка одвічна.
На думку не можна надіть кайдани.
Це ти мене в рабство продав, чоловіче!
І грішна я стала з твоєї вини.
Та я – лише жінка. Я прагну кохання
І все пробачаю тобі наперед.
З твоєї криниці я – крапля остання.
Для вуст твоїх згірклих я – липовий мед.
Я – жінка. Я враз перекинусь на зілля
І гоїти рани візьмуся тобі.
Я – непередбачена, незрозуміла,
Я плачу від щастя, сміюся в журбі.
Я – жінка. Я, дійсно, слабка половина.
Нехай переможцям – лаврові вінки!
Історію творять, звичайно, мужчини,
Але лише так, як захочуть жінки.
К.Сенченко
Главная