І ось… нема… Погасла, наче зірка,
Зів’яла, мов стебельце лободи.
І грядка в бур’янах без неї згіркла,
І смак природний втратили плоди.

І якось враз все смутком налилося,
І в щемоні будинок занімів.
Лиш чути тужний стогін стоголосий,
Та скорбний плач розгублених синів.

В тяжкі роки вона дітей ростила,
В полоні горя, голоду, нужди,
Недосипала, поралась-трудилась –
І ось… Пішла, навічно, назавжди…

Віктор Геращенко