Болить душа. Болить за ту єдину,

За рідну неньку Україну.

А ще за ту, що не доспала,

Яка ночами сповивала,

Яка безсонними ночами,

Від сліз незрячими очами

Молила Бога, щоб послав

Її зорі, її дитині,

Краплину щастя у житті.

Благала Бога, щоби дав

Надії та кохання миті,

І віру в правду.

Вона робила все для нього,

Найбільш для неї дорогого,

Все, що могла

Аби йому,

(уже не зовсім і малому)

Дорога легкою була.

І під дерев весняний цвіт

За руку вивела у світ.

Сльозу гарячу витирала,

Але за руку ще тримала,

Боялась випустить.

Боялась— полетить.

І не вернеться.

А він вернувсь,

Вернувсь до неї, бо забув вклонитись

І губи до її щоки прижать

Сльозами вдячності умитись,

Її в обіймах подержать.

Болить душа. Болить за ту єдину,

За неньку і за Україну

За ту, що не діждала дяки,

Яка живе не встаючи з колін

В молитвах.

Прийміть Ви низький мій уклін.